Пропонуємо вам почитати свіже інтерв’ю з чемпіонкою Європи““` Тетяною Ріжко, а також подивитись відео з БУдапешту, де з чемпіонкою одразу після перемоги спілкувалась Оксана Лівач. Яка розповіла про змагання, угорську привітність та поділилася особистими думками стосовно війни.
–Таня, розкажіть, як ви добиралися до Будапешту та наскільки складна була дорога?
-Перед поїздкою я була разом зі своєю родиною у селі на Полтавщині. І одразу, як тренера збірної повідомили нам, що ми можемо поїхати на Чемпіонат Європи і якось допомогти нашій країні в складній ситуації — ми разом з Аліною Грушиною вирушили до Львову. Їхали туди 3 дні. Спочатку зупинялися у Вінниці, потім у Хмельницькому і на 3 день вже були у Львові. А вже звідти поїхали до Будапешту на тренувальний збір, який нам влаштували за 2 тижні до початку змагань. Дорога хоч і була складна, але складніше було налаштуватися на тренування, коли в твоїй країні відбуваються такі жахливі події.
– Як пройшов ваш перший день війни та де ви знаходились, коли все почалось?
-В день, коли почалася війна ми їхали до аеропорту, щоб змагатися у рейтинговому турнірі в Туреччині всі були дуже налаштовані на гарну боротьбу. Але приїхавши до аеропорту нам повідомили, що його щойно бомбили і повітря закрили. Саме так і дізналися про початок. У всіх був шок і ми не знали, що робити. А думки про тренування і змагання взагалі пропали. Єдино що відчувалось — це сильних страх за життя рідних та за майбутнє, я питала себе «Що буде далі з нами всіма?».
-Ми знаємо, що вас дуже гостинно прийняла Угорщина і ви тренувалися разом з угорськими борчинями. Скажіть, яка атмосфера царила на тренувальному майданчику та взагалі?
– Коли ми приїхали на збір в Угорщину, нас дуже добре розмістили. При чому не тільки спортсменів, але й всю делегацію, яка поїхала з нами, щоб допомагати. Все завчасно проплатили і нашій команді навіть приставили охоронця, щоб ми були у безпеці. І я дуже вдячна угорцям за таку допомогу. А вже на змаганнях — відчувалася велика підтримка з боку глядачів. Всі були дуже раді бачити наш прапор і наші перемоги.
-Це золото було складніше вибороти, ніж зазвичай чи вже в Угорщині ви повністю концентурвалися на виступі?
-Для мене було складно психологічно концентруватися на змаганнях. Адже, коли ти приходиш, береш телефон і читаєш, що знову і знову повітряна тривога, що бомблять будинки, помирають діти, люди втрачають все, що мали — серце розривається. Хочеться тільки миру і щоб все було, як раніше.
-Під час боротьби ви встигали подумати про щось, може проводили якісь асоціації вільної боротьби та війни, яка наразі йде в нашій країні?
-Під час поєдинку я думала, що маю віддатися на всі 100% і виграти цю медаль для України, для моїх рідних. Хотілось, щоб наш прапор бачили всі і знали, що ми незламні і ми все переможемо. І як би нам тяжко не було — ми вистоїмо.
–А що стосовно спортсменів, з якими ви спілкувались? Яку вони позицію приймають стосовно усунення російських борців від змагань?
-Всі відносяться більш нейтрально. Деякі співчували нам, а деякі притримувались позиції «спорт поза політикою».
-А особисто ви, як вважаєте — спорт поза політикою?
-Раніше я рахувала, що спорт — це не політика. Але зараз, коли війна на нашій землі, коли гине велика кількість людей, а багато російських спортсменів підтримує війну — це неправильно. Вони повинні розуміти це і відповідати за слова, які говорили. Ми за мир у нашій державі і хочемо тільки одного, щоб російські війська припинили атакувати українські міста і пішли геть з нашої землі. Ми не просили «нас рятувати», в нас було добре.
Ми дякуємо дівчатам за ці важливі перемоги, а Угорщині за теплий прийом та піклування про спортивне майбутнє нашої країни. Саме в такі моменти можна побачити, які держави герої на словах, а які готові допомагати на ділі і щиро боліють за нас.
Боріться — поборете. Слава Україні!
Джерело: https://ua.tribuna.com/ Автор: Ірина Довгуша