Володимир Яременко – новий головний тренер національної жіночої збірної України з боротьби. Олімпійська призерка Токіо та Парижу, триразова чемпіонка Європи та двічі призерка чемпіонату світу Ірина Коляденко – вихованка Володимира Васильовича. Сам тренер став знаменитим в Україні не тільки через прекрасні спортивні результати Коляденко, а й через те, що спортсменка подарувала йому квартиру в Ірпені і це, погодьтесь, доволі унікальний випадок. Сьогодні Володимир Яременко приділяє достатньо уваги не тільки нашій знаменитій борчині, а й іншим дівчатам, які також мріють про олімпійський п’єдестал. У розмові з журналістом Kamp-Sport Володимир Яременко розповів про багато актуальним тем, а саме: новий підхід в тренувальному процесі команди, закордонні збори, Олімпійські Ігри, плани збірної та початок повномасштабної війни.

Володимире Васильовичу, поділіться деталями, як у Вас з’явився варіант очолити жіночу збірну України? Чи довго думали над цією пропозицією?

Варіант виник не на рівному місці. Ще під час Олімпіади в Парижі відбувся діалог з тодішнім головним тренером Володимиром Євоновим. Він запропонував мені готуватися тренувати команду на наступний рік.

На той момент не мав на меті напролом іти до цієї посади. Моя головна ціль у той час – успішний виступ моєї вихованки Ірини Коляденко. Тоді мав ще періодичну співпрацю з Оксаною Лівач – це було мені цікаво, адже хотів перевірити свою компетентність не лише з Іриною. Тренувати більше спортсменів – це ширший досвід для реалізації подальших цілей.

Тобто Ви також готували до Олімпійських ігор і Оксану Лівач?

Частково. Оксана серед борчинь була готовою найкраще до Парижа у функціональному та психологічному плані. Її стан був ідеальний. Вона боролась на Олімпіаді в Токіо, тож якщо Оксана мала більшу мету на наступні ігри, то треба було багато чого змінювати. Ми ще працювали з нею разом в підготовці до ліцензійного турніру – планували завдання, виробляли тактичні схеми. Мені сподобалось працювати з Оксаною.

Коли повернулися з Парижа, то мав діалог і з Володимиром Євоновим, і з заступниками міністра. Тоді я дав попередню згоду. А коли відбулася зустріч з керівництвом Асоціації спортивної боротьби України, остаточно сказав, що готовий. Все-таки я був дуже зацікавлений у такій роботі, більшість дівчат знав протягом багатьох років і, звичайно, виникало бажання з ними працювати.

Як наші борчині відреагували на Ваше призначення?

Багато, звичайно, привітали з новою посадою. З кимось була можливість особисто поговорити під час змагань Кубку України у Львові. Когось зустрів на чемпіонаті України U-23. В мене майже з усіма хороші стосунки, ми постійно бачились на зборах чи турнірах, кожному за потреби я міг щось підказати, в чомусь допомогти.

Під час першого збору під моїм керівництвом потрохи вдалося виробити робочу атмосферу. Система моєї роботи дещо відрізняється від програми Володимира Євгеновича (Євонова – авт.). Намагаюсь дати більше роз’яснень і практичних прикладів із сучасних змагань на основі боротьби іноземних чи навіть наших спортсменів. Команда зараз молода, маємо перехід поколінь спортсменок. У старших борчинь, учасниць Олімпійських ігор, мотивація на іншому рівні, щоб входити в сезон. Молодь поки має великі амбіції, які йдуть попереду їхніх можливостей. Тож зараз завдання все вирівняти і стабілізувати. Молодим борчиням, поки є можливість, важливо перейняти досвід у дорослих дівчат.

Розкажіть про те, як радилися щодо пропозиції очолити збірну з Іриною Коляденко. Вочевидь, Ви розуміли, що тепер достатньо уваги потрібно приділяти не тільки Ірині… 

Вона мене підтримала. Підтримка Ірини була для мене суттєвою. І можу сказати, що вона мені довгий час дає поради як помічник. У нас відбуваються діалоги вже не просто як між тренером і підопічною, а й зі зворотнім зв’язком – як між двома людьми, які розуміють багато моментів у боротьбі. Ми ж їздили на навчально-тренувальні збори в Японію та в США і кожен намагався якнайбільше щось засвоїти. Ірина вже досвідчена у боротьбі, багато речей вона сприймає по-іншому, ніж колись. Тож пропозиція очолити збірну не була чимось невідомим. Ми розуміли, що таке рішення може чекати мене в перспективі.

Під час повномасштабної війни дівчата їздили на збори до США та Японії. На Вашу думку, що дали ці поїздки і наскільки багато наша збірна з цього почерпнула?

По-перше, скажу про досвід поїздки до США. Ми двічі були на олімпійській базі і також тренувалися в університеті Айова, де є одна з найпотужніших американських команд. Я звернув увагу на такий момент, як планування. Всі дівчата мали сплановано все до дрібниць. У кожної з них є певна мета, вони знають свій потенціал і кінцеву мету, куди його потрібно спрямувати. В Японії, наприклад, ми тренувалися разом із дітками, переглядали їхні тренування. Дорослі і діти роблять все однаково, у них є свій стиль і своя система, яких вони ретельно дотримуються.

Нашим борчиням також потрібно знати, куди вони мають спрямувати свій потенціал. Дівчата можуть нічим не поступатися іншим, адже вони неодноразово перемагали і американок, і японок. Після збору в Японії Соломія Винник двічі стала чемпіонкою світу U-23, обігравши два роки поспіль японок. Це завдяки тому, що ми перебували в їхньому середовищі, відчули їхні умові та проаналізували робочий процес. І багато хто зрозумів, що американки чи японки не є настільки ідеалізованими. Питання полягає в тому, що вони більш дисципліновані в плані тренувального процесу. Якщо ми все правильно налаштуємо та зробимо стабільний процес, то знімемо психологічний бар’єр, пов’язаний з невпевненістю до сильних суперників.

Ви згадали, що Соломія Винник перемагала японок, але Ірина Коляденко та Оксана Лівач на Олімпійських іграх поступились суперницям з Японії з розгромним рахунком. Чому так склалося, на Вашу думку?

Це питання умов середовища. У випадку з Ірою склалися певні чинники. Вона точно не заслужила на такий рахунок, тут я бачу і свою вину. Ми тримали в голові свого потенційно головного суперника – киргизку Тининбекову. Частина підготовки була спрямована на те, як боротися саме з нею. Нам це вдалося і, можливо, Ірина віддала багато емоцій саме в цьому півфіналі. Японки мають великий плюс у тому, що вони швидко адаптовуються і відновлюються психологічно. Азіатки досить кваліфіковано навчені добивати свого суперника. Нам таке поки важко вдається, але вважаю, що для нас це виклик.

Загалом Ви задоволені результатом і, зокрема, боротьбою Ірини на Олімпіаді в Парижі?

Вона перемогла трьох чемпіонок світу. Не скажу, що нам не пощастило з жеребкуванням, але ми працювали з тим, що маємо. У фіналі вже було важко чинити спротив. Ірина спробувала дати гідну боротьбу. Але на той момент вона без якихось емоцій все розуміла і не шукала пояснень. Просто складно було стрибнути вище голови. Це варто пропрацьовувати заздалегідь.

Як жіноча збірна розпочала 2025-й рік? У чому насамперед змінився тренувальний процес, які плани в команди?

Зараз маємо дефіцит дорослих виконавиць або ж борчинь, які ще минулого року здобували нагороди на чемпіонаті Європи. Хтось із них завершив кар’єру, три дівчини відновлюються після операцій. Сезон буде досить насичений, у березні на нас чекає чемпіонат Європи U-23 в албанській Тірані. Половину збірної наразі складатимуть саме ті спортсменки, які виступатимуть на цьому турнірі. Тож буду активно стежити за їхніми виступами та аналізувати боротьбу кожної борчині.

Ви продовжуєте розраховувати на борчинь, які зараз травмовані?

Звичайно, з усіма дівчатами я на контакті. Зараз у нас важливий етап підготовки до чемпіонату Європи, а згодом доведеться працювати на цикл відбіркових турнірів до чемпіонату світу. Перед чим буде ще чемпіонат України і я розраховую, що саме до початку національних змагань вони повернуться. Нас чекає інтенсивний період. І я дивлюся на інші збірні, то повноцінно дорослих команд майже ні в кого немає. Зараз молоді дівчата мають можливість проявити себе. У нас є приклади успішних дебютів – та ж Аліна Філіпович завоювала «срібло» чемпіонату Європи минулого року. Олександра Хоменець з вісімнадцяти років вже була призеркою світу. Ірина Бондар, Манола Скобельська та інші дівчата також можуть вже здобувати нагороди на дорослих змаганнях. Анастасія Алпєєва зараз стабілізується у важкій вазі і буде йти за своєю першою дорослою медаллю.

Які плани підготовки збірної України після рейтингового турніру в Албанії?

В Албанії будуть змагатися серйозні суперниці. Там боротимуться американки, японки, і декілька сильних китаянок. Мене зараз цікавить, як дівчата увійдуть у цей змагальний ритм. За представництвом це буде потужний турнір, тому хочеться, щоб усі дівчата добре провели перший серйозний старт у році.

Далі на черзі чемпіонат Європи. Відомо, що зараз мають допустити росіянок і білорусок – вони вже змагалися на чемпіонаті світу наприкінці минулого року. З ними доведеться боротися, не зважаючи ні на що, це наш обов’язок і, гадаю, нікого не треба зайвий раз налаштовувати на ці сутички. Всі дівчата розуміють принциповість. Головне, щоб емоції не взяли гору і не було жодних дискваліфікацій за неспортивні моменти.

 Чемпіонат Європи U23, Бухарест, 2023 року 

Наскільки великий потенціал Ви бачите в нинішньому молодому складі збірної?

Звичайно, перспективи є майже у кожному, треба лише правильно спрямовувати свої цілі. За потенціалом я бачу щонайменше дві олімпійські нагороди в Лос-Анджелесі на Олімпійських Іграх.

Як оціните організаційний рівень турнірів в Україні зараз? 

Асоціації спортивної боротьби в Україні на чолі з Юрієм Копитком вдається успішно реалізовувати проєкти щодо популяризації спортивної боротьби. За останні роки, не зважаючи на ситуацію в країні, борцівські змагання стали більш цікавими з точки зору видовища. Турніри стали більше транслювати та висвітлювати, з’явилось багато інтерв’ю з борцями і тренерами. Це обличчя нашого виду спорту і це приємний факт.

Президент АСБУ Юрій Копитко

Досить популярною та особливою була історія, коли Ірині Коляденко за медаль на Олімпіаді в Токіо подарували квартиру, а вона зі свого боку вирішила публічно передарувати її Вам. Скажіть, наскільки для вас це було неочікувано?

По-перше, в приїхав з Олімпіади дуже втомленим. У Токіо я залишався найдовше з усіх, оскільки закривав документальні справи збірної. Ірина повернулась додому раніше і я приблизно знав, що мають дати якийсь презент за результат на Олімпійських іграх. Як вже потім вияснилось, Ірині сказали, що квартира передбачена лише їй, хоча вона очікувала, що тренеру також мають щось вручити. Мені надзвичайно приємний такий жест Ірини, адже насамперед на всі нагороди заслужила саме вона. Її рішення було осмислине, вона казала мені, що навіть не сумнівалась. Тут насправді бракує слів. До того ж Ірина не знала, що після такого жесту їй ще раз подарують квартиру.

Володимире Васильовичу, відомо, що Ви з Ірпеня. Можете розповісти, де Ви застали початок повномасштабного вторгнення росії?

Війна в 2022-му році нас застала на олімпійській базі в Конча-Заспі. Ми готувалися до виїзду на турнір в Туреччині. Ми зібралися, прокинулися від вибухів, і разом з тодішнім головним тренером Андрієм Стадніком доїхали до Борисполя. Потім вже повернулися назад до Конча-Заспи, де мав розпочатися ще один збір дівчат U-23. Але 24 лютого я повернувся додому в Ірпінь, тоді вже точилися бої за Гостомель.. Була справді божевільна бійка за кілька кілометрів від Ірпеня і ввечері я вирішив забрати сім’ю на Житомирщину. 27 лютого місто вже було окупованим, у мене на той момент там залишились рідні та друзі. Ірині було також складно виїхати, оскільки довкола всі мости були зруйновані. Складно пригадувати це божевілля, ми намагалися постійно бути на контакті та підтримувати одне одного. Повернулися до Ірпеня вже через півтора року, за цей час жили з сім’єю в Хмельницькому.

Володимир Васильович Яременко. Цікаві факти

Вільною боротьбою почав займатися з 10-ти років. Як спортсмен неодноразово ставав призером чемпіонату України серед кадетів. Тренером працює з 2000-ого року, а з Іриною Коляденко – з 2013 року. Серед найуспішніших вихованок – Ірина Коляденко та Ірина Меленівська (призерка чемпіонату України). Працюючи в державному податковому університеті в Ірпені на посаді викладача кафедри фізичного виховання, багато також працював з хлопцями. В податковому університеті якраз і познайомився з майбутньою призеркою Олімпійських ігор, чемпіонату світу та кількаразовою чемпіонкою Європи. Щоб присвятити свою роботу з Ірою Коляденко був змушений завершити роботу в університеті у 2018 році.

Kamp-Sport