23-річна українська спортсменка Марія Винник на чемпіонаті світу з боротьби в Загребі (що проходив з 13 по 21 вересня) стала срібною призеркою у ваговій категорії до 59 кг. На шляху до фіналу вона здобула три переконливі перемоги, не втративши жодного очка у сутичках з Ерікою Богнар з Угорщини (10:0), Отеллі Хое з Норвегії (11:0) та канадкою Лоуренс Боурегар (10:5). У вирішальному ж поєдинку вона поступилася японці Сакурі Оніші (8:17).
Це «срібло» вартує більше за будь-яке «золото», адже Марія виходила на килим на тлі особистої трагедії. Напередодні турніру на фронті загинув рідний брат Марії – Тарас. Трагедія сталася 2 вересня, а турнір починався вже 13-го. Вона знайшла в собі сили боротися і перемагати. Як їй це вдалося, Марія розповіла в інтерв’ю Коротко про.
Після фіналу відчувала сум, нереалізований свій потенціал
-Ви присвятили свою медаль брату, який загинув, захищаючи Україну. Як ви налаштовувались на змагання після того, як у вашу сім’ю прийшло таке горе? Що допомогло знайти сили на виступ?
-Чесно кажучи, до останнього не могла знайти в собі сили. Намагалася заглушити в собі будь-які емоції, бо було надзвичайно важко. Кілька днів ми всією сім’єю майже не їли й не спали. Але це наша улюблена справа – іншого виходу не було: треба було їхати та боротися.
-Яким був ваш брат?
-Перш за все хочу сказати, що він був надзвичайно доброю людиною. Для нього завжди в пріоритеті була сім’я. Де був він – там завжди панували сміх і радість.
-Незважаючи на трагедію і біль, ви дуже потужно провели турнір, не дали суперницям жодного очка і спіткнулися лише у фіналі. Чого не вистачило?
-Після фіналу відчувала сум, злість на себе, нереалізований свій потенціал. Знаю, що спроможна на більше. Чомусь зловила ступор у фіналі – напевно, тому, що майже два роки не мала міжнародної змагальної практики, а це дуже важливо.
-Які цілі ставите перед собою в майбутньому?
-У нас із сестрою (Соломія Винник – сестра-близнючка Марії, яка також займається вільною боротьбою. – Авт.) тільки найвищі цілі, і ми продовжуємо працювати заради перемог. І не тільки в спорті, а й у житті загалом – попереду ще багато планів, які чекають на втілення.
Наш вид спорту – це здебільшого про надзусилля
-Чому почали займатися саме боротьбою? Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли: «це моє»?
-Ми з сестрою одержимі цим видом спорту – цим адреналіном, перемогами й емоціями, які можна відчути тільки тут.
-Як ви справляєтеся з моментами, коли «не йде»? Були періоди, коли хотілося кинути спорт?
-Моментів, коли «не йде», насправді дуже багато (сміється). Протягом кар’єри було чимало випробувань на міцність: травми, провали, біль, істерики і сльози майже кожного дня, відчуття, ніби ти на самому дні. Головне – знайти в собі сили відштовхнутися від неприємностей і рухатися далі. Мені здається, що наш вид спорту – це здебільшого про надзусилля.
-Що вас більше загартувало: перемоги чи поразки? І яка поразка навчила більше, ніж будь-яке «золото»?
-Однозначно більше загартували поразки й випробування, але саме перемоги додали віри в себе. Перемога породжує перемогу.
-У вас є «ідеальний бій»? Такий, після якого ви вийшли і сказали: «Це було на всі 100%»?
-Насправді, багато поєдинків у пам’яті, намагаюсь отримувати задоволення від боротьби під час бою.
-Чи є суперниця, яку ви хочете перемогти особисто – не заради медалі, а для себе?
-Так, звичайно, хочеться перемагати найсильніших! Особливо приємно перемагати тих, від кого зазнавала поразок.
-Як ви змінилися як людина завдяки боротьбі? Що вона дала – не в плані титулів, а в душі?
-Завдяки їй я розвинулася як особистість, проходячи через усі ті важкі випробування, формуючи себе болем і терпінням.
Я знаю, що всього, чого я хочу, я доб’юся, і головне – вкладати в це щиру віру, чому мене також навчила боротьба.
«День – не день» без розмови з сестрою
-Які три слова описують вас не як спортсменку, а як людину?
-Доброта. Відкритість. Амбітність.
-Що робить Марія Винник у день без тренування? Є якісь «маленькі радості», без яких день не день?
-Не люблю сидіти на місці чи просто лежати вдома. Зазвичай це прогулянки з близькими, активний відпочинок, нові місця, емоції та враження. А «день – не день» – це без розмови з сестрою.
-Ви боретеся під прапором України в складний час. Що для вас означає бути частиною збірної саме зараз?
-Кожен вихід на килим під прапором України – це можливість показати світу нашу силу, незламність і віру в перемогу.
-Що б ви сказали дівчинці з маленького українського міста, яка мріє про великий спорт, але боїться?
-Велике бажання й одержимість справою творять справжні дива. А якщо це бажання ще й підкріпити вірою – все обов’язково вийде.
-Про що мрієте?
-Мрію, звичайно, про олімпійське золото і використати весь свій потенціал у спорті. Хочу жити у вільній і сильній країні, де наші люди більше ніколи не будуть гинути. Мрію багато подорожувати, пізнавати світ і відкривати нові горизонти своєї особистості. Також хочу створювати масштабні проєкти й допомагати людям.
В пам’ять про брата
Після виступу дівчина написала на своїй сторінці в Instagram допис, присвячений пам’яті брата.
“Хочу присвятити цю медаль тобі, ти так завжди щиро радів за наші перемоги, так пишався…-Ти завжди, у будь-якій ситуації, де б не знаходився і які б життєві проблеми не виникали, казав: «Та все буде ок, Мерь». Ти сприймав усе з усмішкою, і там, де був ти – завжди було весело й радісно.
Як ти завжди казав: «Я вас обожаю».
Частина мого серця назавжди пішла разом із тобою, щось у мені померло того дня.
Життя так часто пролітає фоном. Ми не помічаємо важливих моментів, не цінуємо час, ставимо неправильні пріоритети. А треба іноді просто озирнутися: на це життя, на тих, хто поруч. Сказати, як сильно ми їх любимо, запитати, що на душі, і просто поговорити. Навіщо відкладати все «на потім», якщо життя показує, що «потім» може й не настати?
Ти можеш бути спокійним за свого сина. Ми разом зробимо все, щоб дати йому найкраще життя. Але воно ніколи не буде «найкращим» без тебе, рідний.
Тепер ми шукаємо твої сліди повсюди: у твоїх піснях, відео, голосових повідомленнях, у твоєму образі в нашій пам’яті. І він завжди перед очима…
Спи спокійно, Тасік.”
Джерело: Ярослав Куліш https://kp.ua/