Нестандартний, непередбачуваний, технічний, цілеспрямований борець із Сум Дмитро Ткаченко до ЧС в Казахстані готовий.

– Цей рік видався досить успішним для тебе?

– Так, на початку року здобув срібло на турнірі в Естонії. У фіналі поступився срібному призеру Олімпійських Мураду  Гайдарову. На рейтинговому турнір і Італії став третім. На Київському, з рахунком 10:8 у фіналі поступився борцю з Грузії.

– Як самопочуття сьогодні?

– Почуваюсь добре. З вагою теж порядок – два запасу.

– Це твій перший світ?

– По дорослим так. Боровся по молоді. Багато часу відтоді минуло. В мене було багато травм. Двічі вилітало плече – оперували, й коліна робили.

– Як налаштовуєшся на боротьбу?

– В яких би змаганнях не брав участь, завжди почуваюся спокійним і врівноваженим. Хтось нервується – «горить», починає завчасно стрибати, розминатися. Я можу розслабитися, піти в готель за три години до початку поспати, потім розігріваюсь і йду боротись.

– Чи можна цьому навчитись?

– Це приходить з досвідом. В юності я теж переживав, хвилювався перед стартом. Адже завжди хочеш показати найкращий результат. А сьогодні навчився повністю відключатись від докучливих думок.

– Але на килимі, коли потрібно, вмієш включитися і завестися?

– Так, все залежить від ситуації.

– Сильні суперники тебе ще більше мотивують?

– Не відчуваю різниці. До кожного борця ставлюся з належною повагою та увагою. З кожним намагаюся боротися на максимумі.

– Дехто вважає тебе незручним суперником, навіть небезпечним, в чому «складність» Дмитра Ткаченка?

– Можливо в тому, що можу утнути щось несподіване, на що вони не чекають.

– Дмитре, ти нестандартний борець, в тебе нестандартна боротьба. Хто навчив тебе неординарно мислити?

-Напевно мій тато. Взагалі, якби не мій батько, не знаю чи взагалі би боровся. А якби і боровся, можливо б не так як зараз. Тому що мій батько – завжди поруч. Він і дієтолог, і тренер, і психолог, все в одному. (Посміхається)

– Леонід Миколайович полетить з тобою до Казахстану?

– Звичайно.

– Його присутність є важливою для тебе, додає тобі сил?

– Присутність батька для мене це – подвійна відповідальність. Розумію, що мій тренер і тато поруч, тож не можу його підвести і дати задню. Не можу розслабитись на килимі. Маю на увазі, коли вже сил не залишається, знаю тато зі мною і я не можу його розчарувати. Знаю, що він поруч, дивиться, переживає, і це додає сил. Не стільки впевненості, скільки розуміння, що маю викластися на повну і потішити своєю боротьбою.

– Попереду світ, як настрій?

– Настрій бойовий. Будемо битися! На Київському пересвідчився, рубатися можна з кожним. І абсолютно неважливо які в нього титули, звання, з якої він країни.

– Кому б хотів подякувати?

– Всім тренерам, хлопцям, спаринг-партнерам, всій команді!

– Дмитрику, в тебе цікава, іноді ризикова боротьба, тож бажаю тобі розкритися і видати все на що здатний!

Розмовляв Олександр Пастухов