18-річна українська спортсменка з Калуша, яка на початку літа стала чемпіонкою Європи U-20, нещодавно додала до своєї скарбнички золоту медаль (у категорії до 57 кг) чемпіонату світу U-20 в Йорданії. У фіналі з японською суперницею Аліна Філіпович змогла перевернути хід сутички у вирішальні 18 секунд з представницею Японії.

В ексклюзивній розмові з журналістом Kamp–Sport молода борчиня поділилась враженнями від виступу на чемпіонаті світу, пригадала успіхи на континентальній першості, а також відверто розповіла про конкуренцію з Олександрою Хоменець у молодіжній збірній України.

Аліно, вітаємо з перемогою на чемпіонаті світу. Розкажи, з якими емоціями ти поверталась до України?

Дякую. Була надзвичайно щасливою, поверталась з чемпіонату лише з найкращими емоціями, адже чемпіонат світу видався дуже непростим для мене, емоційним. Проте, показала хороші виступи й приємно задоволена своїм результатом.

А чому світова першість виявилась дуже емоційною?

Йорданія зустріла нас не найкращим чином. У нас отруїлась більша частина команди, тому перебували не в оптимальному стані здоров’я. До того ж багато хвилювались. Важко було пройти це все стабільно в емоційному плані. Поєдинки також були складними.

Отруєння – це збіг обставин?

Мабуть, це випадковість. Усі вважають, що отруїлись через воду – в країнах близького сходу вона не найкращої якості.

Тебе взагалі здивувало, що чемпіонат світу U-20 проводять в такій країні як Йорданія?

Так, ми налаштовувались на те, що чемпіонат відбудеться у Варшаві. В такому випадку нам не довелося б долати великий шлях. Але світову першість перенесли до Йорданії, оскільки Польща не дозволила в’їзд учасникам з росії та білорусі. Міжнародна федерація вирішила, що треба перенести змагання в ту країну, яка впустить їх, аби росіяни та білоруси змогли виступити під нейтральним прапором.

Можна зробити висновок, що Міжнародна федерація боротьби активно просуває росіян і білорусів на міжнародні змагання?

Виходить, що так і є. Зараз вони шукають будь-які шляхи лише, щоб російські та білоруські борці виступали. Хоч і під нейтральним прапором, але щоб змагались.

Повертаючись до чемпіонату світу, в тебе зі здоров’ям все було добре? Отруєння оминуло тебе?

В перший день усе було нормально, я боролась чотири сутички без проблем. Наступного вечора мала змагатись далі, а в мене температура та отруєння. Стан здоров’я був дуже жахливим, почувалась погано. Проте, до фінального поєдинку все більш менш стабілізувалось.

Оціни свої поєдинки на шляху до фіналу.

Перша сутичка – з турецькою суперницею. З нею вже боролась на чемпіонаті Європи і поєдинок на ЧС відбувся майже без труднощів. Далі зустрілась з індускою. Борчині з Індії – фізично сильні, але мені вдалося перебудувати сутичку й покласти опонентку на лопатки. Здолала її з рахунком 4:0.

У чвертьфіналі поборола нейтральну білоруску. Це був дуже легкий поєдинок – 10:0. Налаштувалась на суперницю з білорусі максимально серйозно, адже розуміла, що представляю Україну й маю не залишати жодних шансів представницям країн, які воюють проти нас. У півфіналі відбулась сутичка з казашкою – 10:4.

Чи виникали провокації з боку білоруської суперниці?

Коли виходила на поєдинок із білорускою, то тренери говорили, щоб я випадково не протягнула їй руки. Але нагадувати про це нам не треба, усі українські борці та борчині це пам’ятають. Головне – не зробити цього автоматично, випадково. Білоруска протягнула мені руку, але залишилась без відповіді.

Поділися враженнями й оцінкою від фінальною сутички проти японки.

Виходячи на фінал, говорила собі: залишився ще один крок, необхідно ще трохи дотерпіти, майже увесь шлях вже пройдено. Сталось так, що останні 10 секунд вирішили долю усієї сутички. Я пройшла в ноги, японка впала, за шо мені дали чотири бали, рахунок став 4:3. Потім кинула челендж суперниці й зрівняла рахунок. За якістю виграла я.

Чим особливі японські борчині? Відомо, що вони завжди створювали проблеми українкам у фіналах багатьох топових турнірів.

Японки справді для нас завжди складні суперниці – як і американки. Вони дуже швидкі, пластичні. Динамічність – головна їхня перевага. Японки намагаються постійно нав’язати свою боротьбу. Такого стилю не мають більшість країн.

Тобі доводилось підлаштовуватись під стиль японки? Як ти загалом готувалась до неї?

Тренери мені казали, що вони часто намагається пройти в праву ногу, а також у п’ятку. Коли ж під час сутички вона намагалась це зробити, я стримувала її, щоб японка не піднімалась у стійку і не продовжувала свою дію. Якось і вийшло перебудуватись, сама старалась не ризикувати. У цьому поєдинку важливий був контроль. Я контролювала її дії, а на останніх секундах довелось атакувати, адже поступалась 0:3.

Відчувала гордість за свою роботу?

Звичайно. Особливо принципово було виграти сутичку з білорускою. Хоч вона й виступає під нейтральним прапором, але всі ми знаємо, кого насправді вони представляють. Вони – спортсмени з країн-терористів. В жодному разі не могла поступитись цій суперниці.

Як в цілому оціниш виступ збірної України? 

Загалом ми добре виступили. Інші дівчата також мали шанс вибороти медалі – на жаль, їм не вдалося. Але три нагороди (золото, срібло і бронза – прим.) – хороший результат.

Розкажи, як ви добирались до Йорданії?

Наш шлях розпочинався з Києва, звідки ми потягом приїхали до Львова. Після цього автобусом вирушили до Варшави і вже з Польщі літаком летіли до Стамбула. Чекали вісім годин на наступний літак. Тому загалом добирались до Йорданії майже дві доби – 43 години.

Які твої враження від столиці Йорданії Амману?

Місто, чесно кажучи, мене не вразило. Трохи брудно й не дуже привабливо. Навряд чи хотіла б ще раз повернутись до Йорданії.

Не так давно ти стала й чемпіонкою Європи U-20 в Іспанії. Розкажи про свої виступи на континентальній першості.

Чемпіонат Європи відбувся в Іспанії, він був дуже крутим. Максимально добре виступили – протягом сутичок зі всіма суперницями я віддала лише один бал. Континентальна та світова першості сильно відрізняються між собою. Боротись з європейками та, наприклад, азіатками – це зовсім інше. Це був мій дебютний Євро серед спортсменів до 20 років. Хвилювання, звичайно, переповнювали, проте знала, що перебуваю в хороших кондиціях і пройшла чудову підготовку на зборах. Тренери дуже добре нас мотивували. Говорили, що ми – найкращі у Європі. Так воно й було, адже збірна України завершила змагання на першому місці.

Чи правильно говорити, що зараз ти в найкращій спортивній формі, якщо стала чемпіонкою Європи та світу?

Можна погодитись із цим, адже підготуватись до цих двох турнірів – дуже нелегка праця. Багато вирішував, зокрема, психологічний стан. Можна десь відставати у фізичному плані, але з правильним налаштуванням є великий шанс перемогти.

Хто тебе психологічно налаштовує на поєдинки?

Тренер надає мені настанови, допомагає спокійно діяти першим номером на килимі. Але психологічно налаштовую себе сама: навушники, музика та особиста ментальна підготовка до поєдинку.

Наскільки загалом важлива психологія в боротьбі?

Вона відіграє велику роль. Суперник може бути дуже сильним фізично і водночас погано підготовленим морально.

Чи правильно вважати, що подекуди твої виграші на Євро та чемпіонаті світу стали реальними через травму Олександри Хоменець?

Думаю, що якби не ушкодження, то Олександра поїхала б на ці турніри. Вона – дуже сильна спортсменка. Все-таки можна погодитись з такою думкою, адже Хоменець була першим номером у збірній, а я другим. Так склалось, що поїхала на змагання я. Це спорт і так часто складається. Бажаю Олександрі якомога швидше повернутися на килим.

У чому, на твою думку, Хоменець тебе переважає? Чи готова конкурувати з нею за місце в молодіжній збірній України?

У неї великий досвід участі в різних міжнародних змаганнях, зокрема, на турнірах серед дорослих. Через це вона фізично сильніша. Мені поки що важче психологічно і фізично виходити на поєдинки.

У молодіжній збірній Олександра виступає останній рік, далі переходитиме у команду U-23. Я планую ще два роки виступати в U-20. У спорті потрібно завжди бути готовим до всього і насамперед до конкуренції.

Чи готова ти до виступів на дорослому рівні?

На мою думку, підготовка до цього триває. Вже потрохи готую себе для дорослої боротьби, оскільки вона сильно відрізняється від юнацької.

У чому основна різниця між ними?

По-перше, дорослий рівень є набагато вищим, в якому боротьба розумніша. У ній все правильно розкладено, більше тактики. І, звичайно, в дорослих борців є великий досвід, що дуже береться до уваги.

Чи плануєш найближчим часом виступати за національну збірну України?

Так, безумовно планую. Прагну, як і всі, здобути олімпійську медаль. Поступово хочеться виборювати нагороди на кожному турнірі для власної скарбнички.

Окрім «золота» чемпіонатів Європи та світу, які в тебе ще є досягнення в кар’єрі?

Окрім цих медалей, здобула бронзову нагороду на чемпіонаті світу серед кадетів 2021 року в Будапешті. Бронзу також завоювала на такому ж рівні на континентальній першості.

Розкажи про своїх тренерів. Кому найбільше завдячуєш у своїй кар’єрі?

Насамперед завдячую своєму першому тренеру, Пукішу Миколі Миколайовичу з Калуша. Саме він навів мене на переможний шлях і допомагає зараз. Другий мій тренер, Орест Яковина, також багато для мене зробив.

Як почала займатись боротьбою?

Починала з дев’яти років. Була дуже активною й мала величезну жагу до спорту. Микола Миколайович це одразу ж побачив. Говорив, що мені потрібно трохи потерпіти і будуть великі перемоги. Деколи не хотіла тренуватись, бо всі мої друзі постійно гуляли й мали багато вільного часу. Тренер продовжував мотивувати, наголошуючи що я є особливою, в майбутньою зможу відвідати багато країн – потрібно лиш трохи потерпіти і буде винагорода за мою працю.

Чому обрала саме боротьбу?

На боротьбу мене відвела вчителька фізичної культури. Вона говорила, що з моєю активністю потрібно спробувати цей вид спорту. Тоді навіть не усвідомлювала, що таке боротьба і наскільки це важко. Поступово почала отримувати від неї задоволення й отримую до сьогодні.

Завдячуєш за це своїй вчительці? 

Так, вона й зараз активно слідкує за моєю кар’єрою та підтримує мене, пишучи слова підтримки. З Надією Бірук ми постійно на зв’язку.

А як у родині ставились, що ти займаєшся боротьбою?

Спершу мама була трохи не в захваті, бо хотіла бачити мене в танцях чи гімнастиці. А тато завжди казав, що мені потрібен такий вид спорту, як боротьба. А вже коли я почала привозити медалі зі змагань, то мама зрозуміла, що це моя стихія.

Як тебе зустрічали в Калуші після перемог на чемпіонатах Європи та світу? Тебе знають у місті?

Так, мене знають у Калуші, місто маленьке. Зустрічають з квітами та журналістами. Вдома також багато квітів і подарунків на мене завжди чекають. Мама готує ті страви, які найбільше люблю. Усі радіють моїм перемогам.

Займалась чимось, окрім боротьби?

Так, займалась три роки народними танцями. Але в боротьбі в мене виходило все значно краще.

Що можеш порадити дівчатам, які хочуть займатись боротьбою? З чого варто починати і чого не варто боятися? 

Потрібно багато займатись і трохи терпіти. Будь-яка праця завжди винагороджується. Якщо говорити про те, чого не варто боятись, то насамперед не бійтесь поразок. Вони допоможуть зробити висновки та засвоїти свої помилки. Проговорюйте часто собі, що ви найкращі, і все буде добре.

Джерело: Богдан Пастернак Kamp-sport