На початку жовтня жіноча збірна України в складі десяти спортсменок, серед яких призерка Олімпіади Ірина Коляденко та чемпіонка світу та Європи Юлія Ткач, вирушила до США. Організатором туру, що має як тренувальну, так інформаційну мету, виступила Асоціація спортивної боротьби України (президент – Юрій Копитко) та Міністерство молоді та спорту України.

В ексклюзивному інтерв’ю Kamp–Sport враженнями від подорожі української збірної до США поділилась чемпіонка світу та триразова чемпіонка Європи Юлія Ткач.

Скільки триває тур української жіночої збірної з боротьби Сполученими Штатами Америками? Які ваші враження від поїздки загалом?

Ми прибули до США 2-го жовтня й перебуваємо тут впродовж двох місяців. Наприкінці листопада будемо в Україні. Тур видався дуже насиченим та цікавим. Єдиний мінус – ми тут дуже довго, всі скучили за домом, за рідними. Хвилюємось за нашими близькими через тривоги і хочеться в такий час бути біля них.

Протягом всього туру нас дуже вразила щирість американців. Кожний до нас дуже добре ставився, допомагав нам. Це цікавий досвід для нас, ми були в різних штатах і спілкувалися з різними хорошими людьми. Американці підтримують нас, розуміють і не забувають, що в Україні триває страшна війна.

В скількох штатах ви були впродовж туру?

Загалом ми мали відвідати впродовж подорожі понад десять міст у семи штатах Америки. До кінця поїздки збірна України має бути ще в Нью-Йорку та в Нью-Джерсі. Були також у Вашингтоні.

Які були умови проживання?

Умови були різними – ми жили, як в готелях чи кампусах університетів, так і в американських сім’ях. Нас дуже добре приймали, ми були приємно враженні гостинністю людей, які фактично нас не знають. Від багатьох отримували гарні подарунки. Ми переконались, що американці – щирі та добросердечні люди.

Коли ви були на зборах в Японії, то проводили лекції для студентів. Чи виступала українська збірна в американських університетах? 

Одна з головних цілей нашої подорожі до США – інформаційна. Ми ознайомлювали людей з ситуацією, яка відбувається в нашій країні, розповідали про те, як ми живемо та тренуємося в умовах війни. Ми виступали в Університеті Айови, Університеті Авіла (Канзас, штат Міссурі – прим.), Університеті Дуб’юк та Коледжі Корнель.

Важливо було доносити американцям інформацію про воєнні дії з перших уст. Почути з екранів – це одне, а побачити людей, які напряму дотичні до того страшного, що відбувається зараз в Україні – зовсім інше. Від студентів та дорослих американців ми бачили розуміння та співчутливість. Для нас дуже важливо, що світ підтримує українців і розуміє, що росія – країна-терорист.

Чи тренувалися з борчинями збірної Америки?

Ми тренувалися з американками на олімпійській базі в місті Колорадо-Спрінгз. На той час сезон завершився і в перших номерів збірної США була відпустка, тому ми тренувалися з місцевими борчинями. Дівчата з нашої збірної мали хороші спаринги, до того ж було дуже приємно та комфортно займатись на одній з найкращих олімпійських баз.

Також мали хороші тренування з дівчатами з Університету Айови. Минулого року саме в штаті Айова, в місті Коралвіл, жіноча збірна України здобула Кубок світу. Для нас було приємним дежавю пережити ці емоції знову, прогулятися вуличками цього міста, відвідати той зал, де ми перемогли.

У яких ще заходах ви брали участь?

Американці намагалися нас залучити до багатьох подій. Ми відвідували хокейні, волейбольні та баскетбольні матчі. Ми навіть були присутніми на поєдинку з баскетболу, під час якого поставили рекорд за відвідуваністю – на матчі перебували 55 тисяч осіб. Загалом нас дуже вразила масовість та популярність спорту в США. На спортивні події приходить неймовірна кількість людей, матчі відвідують великими сім’ями. Хотілося б, аби в Україні перейняли такий досвід.

Жіночу збірну України також запросили у Вашингтон на гала-бал організації Wrestle Like A Girl. Українські борчині перше були присутні на такій події, Це дуже почесно для нас бути запрошеними на гала-вечір подібного масштабу.

Чим відрізняється боротьба українських та американських спортсменів?

Я вважаю, що українські спортсменки є надзвичайно сильними і талановитими. Ми – нація, яка ніколи не здається і яка є нескореною. На дуже приємно та корисно переймати досвід від спортсменок з інших країн. Загалом американський стиль боротьби вирізняється настирливістю, швидкістю та впевненістю.

Цьогоріч ви також були на зборах в Японії, де мали спаринги з японками? Вам більше імпонує їхня боротьба чи американська?

Японію вважають іконою боротьби. Японська команда має багато олімпійських чемпіонок. Для них це фактично національний вид спорту. Нам було цікаво побачити, як тренується спортсменки в Японії та в США. Особисто для мене ближчою є японська боротьба. Мій стиль – це атакувати в ноги, а японки роблять це дуже добре та якісно. Тому я навчилась чималому, тренуючись із ними.

Чи часто зустрічалися та спілкувалися з українською діаспорою? 

Так, найбільше ми були вражені численною українською діаспорою в Чикаґо, де ми виступали на українському «Ukrainian Independent Radio». Там навіть є маленьке українське містечко з вуличками з нашими прапорами та закладами. Будучи за тисячі кілометрів від України, ми могли вільно спілкуватися рідною мовою, їсти українську їжу та почуватися як удома. Взагалі нас у кожному місті зустрічали українці, які були раді нас бачити.

На фото: Оксана Лівач, Юлія Ткач, Сергій Коледов (посол України в Чикаго, Оксана Чуйко (ведуча), Ірина Коляденко, Володимир Євонов в студії Ukrainian Independent Radio

Для вас тур Сполученими Штатами Америки мав більш тренувальний чи інформаційний характер?

Тур, звичайно, видався більш інформаційним для нас. Ми змогли як слід донести людям про війну в Україні, розповісти правдиві історії та щось нове для них. Також ми презентували українську боротьбу, показавши, що ми продовжуємо тренуватись, змагатись та перемагати в дуже складних умовах. Ми не завжди мали змогу проводити тренування, оскільки мали багато зустрічей, майстер-класів та інших подій. Вдячні за підтримку та можливість подорожувати й здобувати корисний досвід Асоціації спортивній боротьбі України на чолі з Юрієм Копитком.

Вам як мамі наскільки складно перебувати стільки часу без дітей? Як часто підтримували зв’язок?

Це безмежно важко (сміється). Взагалі я спершу дуже вагалася, чи їхати до США, оскільки поїздка є дуже тривалою. Не могла уявити, як зможу провести два місяці без дітей. Але завдяки підтримці мого чоловіка, який мене у всьому підтримує та допомагає, я все-таки поїхала та скористалась можливістю насолодитись подорожжю Сполученими Штатами Америки. Постійно ми намагались підтримувати зв’язок, розмовляти по відео.

Джерело: Kamp-Sport