Сьогодні Чемпіон Європи U-23 та призер світу, борець з Українки, Андрій Яценко серйозно готується до індивідуального Кубку світу. В перерві між тренуваннями нам вдалося зустрітися і Андрій поділився поглядами на боротьбу, життя, дав відверті відповіді на питання, які турбують кожного спортсмена…

– Андрію, цей сезон видався складним для всіх борців, поділися думками з приводу того, що відчуває професійний спортсмен, якого обставини позбавили можливості брати участь в найголовніших стартах?
– Так, на жаль, через пандемію було скасовано багато змагань. Майже рік в нас не було серйозних стартів. Останній раз брав участь в рейтинговому турнірі в Італії в січні. Звісно, відсутність змагальної практики для кожного борця має негативні наслідки – втрачаєш звичку концентруватися. Змагання допомагають тримати себе в психологічному тонусі, сприяють не тільки фізичному й технічному росту, а й внутрішньо загартовують. Додають снаги, впевненості, досвіду. Чим більше береш участі в різних стартах, особливо міжнародних, відходять страх, мандраж, хвилювання, нерішучість, ти постійно борешся, весь час напоготові, і в якийсь момент вистрілюєш.

– Кожний борець, які б корективи не вносила в його життя доля, продовжує наполегливо працювати. Що додає тобі сил невтомно тренуватися, не опускати рук, рухатися вперед?
– В першу чергу – підтримка рідних, тренерів, друзів. Буває під час тренування здається наче сили залишають, кажу про це своєму тренеру з Українки – Ігорю Іваницькому, на що він відповідає: «Втомився?! Ану вперед! Працюй! Нуж бо! Через не можу!» І відкривається друге дихання! В будь-яких ситуаціях зі мою поряд мій тренер Олександр Захарук. Дівчина теж підбадьорює: «Не зупиняйся! В тебе все вийде!» Підтримують батьки: «Ти все зможеш!». Головне – сім’я! Коли в тебе вірять рідні люди – перешкоди зникають.

– Минулого року ти став чемпіоном Європи U-23, твій фінал проти нестандартного борця Амірхана Гуважокова зберігав інтригу до заключної секунди, що ти відчував в ті моменти коли переворот схресним захватом не проходив і рахунок весь час рівнявся?
– Цей поєдинок відбувся 8 березня, в Сербії. Реально це був дуже видовищний і непередбачуваний фінал! Напевне, ця сутичка стала однією з найзахоплюючих на тому чемпіонаті. Здається не було й секунди, щоб хтось із нас не провів дію і не взяв оцінку – 2:2; 4:4; 6:6; 8:8… Розумів, що суперник непростий, незручний, пластиліновий, тобто гнучкий, розтягнутий, і боротися з таким борцем вкрай непросто. Ти наче збиваєш його донизу, намагаєшся взяти оцінку, але він робить непомітний рух в бік тазом, складається у свій спосіб і нівелює твою дію. Доводилося щоразу шукати новий захват, готувати нову атаку. Це був цікавий фінал. Рівна боротьба. Наприкінці сутички пощастило, що я через голову перевернувся і не було небезпечного положення. Акробатика врятувала))) Після такої перемоги важко описати свій стан. Емоції просто розривають.

– Чи правда що ця перемога над Гуважоковим стала реваншем після поразки йому на кадетській Європі, яка забрала в тебе шанс взяти участь в Юнацьких Олімпійських Іграх?
– Ми справді зустрічалися з Амірханом на чемпіонаті Європи серед кадетів в Болгарії, в 2014 році. Це був поєдинок за вихід у фінал. Там теж склалася цікава ситуація, коли я взяв захват перейшов на корпус, а він впірнув мені під ліву руку і я накрився. А до закінчення першого періоду залишалися лічені секунди. І тільки ми впали, арбітр відразу дав туше. Несподівано й передчасно. В підсумку виборов «бронзу», але путівку на Олімпіаду втратив. Щоправда, мені сказали, якщо зможу стати чемпіоном світу, отримаю так звану «білу» ліцензію. Цей шанс дав мені надію. Я серйозно підготувався, як слід налаштувався і виборов звання чемпіона світу. З рахунком 9:3 здобув перемогу над росіянином, який на відбірковому чемпіонаті переміг Гуважокова. Виграв світ, однак ліцензію так і не отримав.

– В твоїй вазі завжди є серйозна конкуренція, як налаштовуєшся перед відповідальними поєдинками?
– Саме головне – зібратися з думками. Відкинути непотрібні переживання та негативні сумніви. Ось зараз ти будеш виходити і боротися. Дороги назад немає. Слід зосередитися на боротьбі. Поміркувати над тим, які прийоми спробуєш провести, як поведеш сутичку. Твоя мета вийти і зробити все для перемоги. Нічого надзвичайного немає – перехрестився і в бій!

– Знаю, ти ходиш до храму, чи допомагає тобі віра перемагати?
– Звичайно, я віруюча людина і подумки часто звертаюся до Творця. Ми багато робимо, в нас багато планів, але ми тільки люди, недосконалі й немічні, всі перемоги від Господа! Коли в молитві перед змаганнями звертаюся про допомогу до Небесних Сил, відчуваю реальну підтримку! Бог чує наші молитви і завжди допомагає нам. Бог – це жива реальність. Коли віриш і знаєш, що Бог з тобою, легше жити, боротись і перемагати.

– Напевне, знаковим в твоєму спортивному житті став 2012 рік, коли тобі вперше вдалося вибороти медаль на чемпіонаті Європи серед кадетів?

– Так, в 2012 мені вдалося вибороти «бронзу» на чемпіонаті Європи та стати третім на світі. А вже наступного року – завоювати звання чемпіона Європи та світу серед кадетів.

– Коли ти зрозумів, що боротьба – твоє покликання і ти будеш займатися цим професійно?
– Це відбувалося поступово, впродовж багатьох років, коли звик до того, що тренування стали для мене чимось більшим, ніж звичайне хобі. Десь прийшов момент, коли збагнув, що не маю права без вагомої причини пропустити тренування. Хобі – це пограти у футбол чи регбі в будь-який зручний час. А боротьба стала обов’язковим станом мого життя. Для того, щоби досягнути результату в нашому спорті, ти повинен займатися цим професійно. Ти маєш ходити і тренуватися щодня. Незважаючи на настрій і погоду. Так як і всі люди кожного дня ходять на роботу і отримують за це гроші.

– До речі, борці – люди сильні, амбітні, коли дорослішають, починають розуміти, що для самостійного життя потрібно не тільки працювати і показувати результат, а й заробляти. Твоя робота приносить фінансове задоволення?
– Пам’ятаю, в дитинстві, мій старший товариш Володимир сказав мудрі слова: «Запам’ятай, в цьому житті тобі ніхто не винний. Ти повинен розраховувати на себе. Тільки від тебе залежить твоє майбутнє». І мене зачепили ці слова. Можливо, раніше держава більше забезпечувала борців, давала їм талони на харчування, екіпіровку, і спортсмени почувалися соціально захищеними. Сьогодні ж ми повинні шукати спонсорів, щоб повноцінно тренуватися і нормально жити. Сьогодні борці мають можливість виступати в Лігах, щоб заробити гроші і вирішити свої матеріальні питання. Я теж боровся в Німеччині та Індії. Своєю працею заробив на машину. В планах придбати власне житло.

Приємно ж, коли ти можеш пригостити дівчину в кафе, маєш можливість самостійно купити собі одяг. Для того, щоб сплатити комуналку теж потрібні гроші. Хтось каже: «Ти гонишся за грошима». Це неправильні обвинувачення. Без грошей сьогодні нікуди. Людина повинна працювати і заробляти!

-Ти зустрічався з різними суперниками із різних країн, чи є борці, які тебе здивували і про яких згадуєш?
– Суперників насправді було дуже багато, і в нашій вазі до 57 кг всі суперники сильні. Не можна нікого недооцінювати. У всіх прекрасна техніка. Всі добре боряться – турки, росіяни, американці. Останнім часом помітно додали індуси.

– Незабутній успіх прийшов до тебе на дорослому чемпіонаті світу в Парижі, коли ти виборов «бронзу» і, без сумніву, міг боротися за звання чемпіона, якби переміг американця Томаса Гілмана. Пригадуючи той поєдинок, як би ти змінив «сценарій» зустрічі?
– Я добре пам’ятаю цей поєдинок – американець був дуже потужний. В мене потім голова гула від його швунгів. Складно сьогодні сказати, що би я змінив. Все сталося так, як мало бути. Звичайно, можна зараз вигадувати, а що було би, якби я пішов ліворуч, або праворуч, забрав би ногу, чи зсунувся в бік, зайшов би назад, взяв оцінку. Але в боротьбі, на жаль, так не буває. Буде так, як має статись. Якщо ти повинен був тоді програти, ти програв. Мав би виграти – то виграв. Як судилося, так і сталося. Я, звісно, виходив перемагати, але все пішло за іншим планом…

– Чи вивчаєш боротьбу суперників, передивляєшся відео їхніх поєдинків?
– Інколи дивлюся, але техніка кожного титулованого, досвідченого борця весь час розвивається, збагачується, зазнаючи певних змін. Боротьба найсильніших борців світу – це творчий, неспинний поступ і цей процес неможливо контролювати. Борці, які прагнуть високих цілей, весь час вдосконалюються, намагаючись перевищити своїх конкурентів. Серед майстрів світового рівня майже немає таких, хто бореться з одним прийомом чи двома. Борці постійно шукають, вигадують щось нове – зав’язка, обіграв, зробив дію. Знаючи манеру боротьби суперника, можна, звичайно, чекати на його атаку, боронитися від проходів, але краще самому йти в наступ і нав’язувати свою боротьбу. Потрібно не підлаштовуватися під суперника, а більше займатися самовдосконаленням і розвитком власної майстерності. Якщо весь час дивитися і вивчати боротьбу суперника, ти мимоволі підсвідомо формуєш себе другим номером. Починаєш більше вичікувати на його дії, ніж самостійно атакувати. А перемагає той, хто проявляє ініціативу, атакує, йде вперед.

– Андрію, ти дуже відкрита, емоційна людина, чи не заважає це тобі на килимі та в житті?
– Інколи переглядаєш відео і самому стає смішно за свою міміку чи реакцію. Але сміх та емоції контролювати важко. Це дві таких стихії, які приборкати інколи неможливо. Особливо коли вириваєш перемогу на межі сил і твоє обличчя, як блискавка, відбиває спалах духу шаленої радості зсередини. В цей момент не думаєш, як будеш виглядати. Це та лава емоцій і напруги, яка виривається з кратеру душі, якщо тобі вдалося досягнути потрібного результату.

– Чи важко переживаєш поразки і як виходиш із кризових станів?

– Коли ще боровся по кадетах, після невдалих виступів інколи закривався й виникали різні «провокативні» думки. Але дякуючи підтримці рідних знову брався до роботи.

– Як попав на боротьбу?
– В секцію боротьби мене привів мій брат Дмитро. Мені з дитинства подобався хокей, але в зв’язку з тим, що хокею в Українці не було, та й амуніція для хокею коштувала недешево, я зупинився на боротьбі. Як показує досвід, у виборі не помилився.

– Розкажи про першого тренера Анатолія Гуральського і наскільки Анатолій Анатолійович допоміг тобі розкрити свій талант?
– Як і кожний спортсмен, вдячний першому тренеру за те, що допоміг закласти правильний фундамент, дав мені базу. Допоміг у формуванні бійцівського характеру. Навчив вірити в перемогу, боротися до кінця, ніколи не здаватися!

– Твій друг дитинства Олексій Борута, з яким разом починали тренуватися в Українці, зазначив, що тебе вирізняє чемпіонський характер. Завзятість твоя природня риса чи ти навчився працювати на максимумі?
– З Олексієм Борутою ми конкурували завжди. Чи бігли крос, чи відпрацьовували техніку на килимі, чи робили канати. Між нами завжди тривали «перегони». Він не йде з залу, значить і я не йду. Він більше разів підійшов до штанги, значить і я маю зробити більше підходів. Мабуть так і гартувався наш характер.

– З чого, із твого досвіду, складається успіх?
– В першу чергу – праця. Якщо ти самовіддано працюєш – досягнеш вершин. В спорті необхідно багато трудитись. Не виконувати тупу роботу до повного виснаження, щоб посипалися травми, а наполегливо і вдумливо працювати. Важливо закохатися в боротьбу. Як тільки ти полюбиш цю справу, тобі не доведеться себе ні до чого примушувати, ти будеш з ентузіазмом і радістю виконувати будь-яке завдання! Зрозуміло, в боротьбі все має значення і характер, і дисципліна, і відповідальність.

– Сьогодні професійний спорт вимагає чималих фінансових витрат, кому би ти хотів подякувати за підтримку?
– Хотів би подякувати всім людям, хто від мене не відвернувся, і мене в той чи інший спосіб підтримує. В першу чергу висловити вдячність своїм друзям спаринг-партнерам за допомогу в роботі. Також хочу подякувати всім тренерам збірної та головному тренеру Григорію Володимировичу Даньку. Своєму тренеру Олександру Валерійовичу Захаруку. А також щирому ентузіасту, порядній людині, яка від душі переживає за спортивне майбутнє українських борців – Ігорю Іваницькому. Всім меценатам, хто мене підтримує фінансово. А також Асоціації спортивної боротьби України та Асоціації вільної боротьби України.

– Традиційне питання – твоя головна мета?
– Як і в кожного борця – Олімпійське «золото». Однак розумію, як Богом назначено, так і буде. Ти можеш хотіти, прагнути, але не все буде так, як хочеш ти. Комусь таланить, а комусь ні. Талановитий борець Абдусалам Гадісов, до прикладу, був чемпіоном Європи, світу, а Олімпійську медаль так і не виборов. Не всім дано здобути звання чемпіона Олімпійських Ігор. Звичайно, моя ціль – Олімпійські Ігри.

– Дякую за розмову і бажаю успіхів.
Розмовляв: Олександр Пастухов